Задом наперед

Вулиця поросла товстими каучуковими вставками,

не поранишся, якщо кине тебе на піки вартових, коли

здавалося, коридор, по якому стріляти не можна…бігти,

ноги встругають в гарячій смолі, а ти заплющуєш

очі, якнайшвидше потрібно пройти, і враз витискає

на ззовні гаряче повітря із димом крізь зуби, витікає

взявши за крила розгорнуте листя з закупореним організмом.

Глибоко у шкіру на лиці в’їлись білі маски. Ступають один

біля одного розмірено, зберігаючи безпечну відстань, а може

потрібно буде сплавити вниз за течією, звідки ж ти вийшов?

Нема поблизу спалених будинків, навіть тих кімнат,

де можна було зачекати, перечекати поки не спаде пилюка,

ми завжди переховувались у них під носом, тоді варто

зберігати незворушність, навіть коли присиляють за шию,

і сині кола від берега розходяться, зірниця розширюється

в темряві. Поступ мій тільки у темряві.

Сусід, якому веліли чекати, ніколи не зійде з лави.

О, ні, його очікування позбавлене будь-яких

зручностей. А для них? Вони ж не щезнуть і не підуть

його не дочекавшись, хоч, насправді, він не прийде,

і вони знають, бо якже довідались про це ми.

Хоча безкінечно дублюється їхнє взуття, наче єдина

цінність, через яку він повен гордості. Наповнювач.

Відбиває світло з північного боку, так свіжо у спеку,

так вони не залишаться голодними і не пересохнуть їхні

роти. Відбиває кого? Його? Відбиває щось від одної

дестинації до іншої, поки волога ранкова не зійде під

рукави. До нескінченості ділиться, значить до такої

самої кількості, що прямує до нуля не зглодже кістку,

не витре й не розсіє прах. Об стіну. Об стіну. Еластично

повертаючись у глиб розкинутого коріння дерева, висохлими

руками здійнятими над випаленим торфом поблизу усіх

шляхів, та чи можливі? Оповила, прийняла, вчепилась

зубами в тканини, ніби тут — завершення, ніби тут — край

на примерзлій бетонній шапці, звідки прослизають вони.

Несуться, розсікаючи щільні колони, несуться, вистрибуючи

на вимитий милом плац, сиплються трухляві голови,

складають їх, засипають у підготовлені рови, зак мої пальці не

витягнуть струни, зак мої очі не призвичаються дивитись задом наперед