Барбінгеймер йде до гінеколога

Публікація є перекладом рев'ю Джері Айзексон, психоаналітикині із Нью-Джерсі. Перекладачка: Бартош Альона. Оригінал: Isaacson, J. (2023). Barbenheimer Goes to the Gynecologist. Journal of the American Psychoanalytic Association, 71(6), 1277-1281 [doi].

Я подивилася "Барбі" під час катастрофічної спеки минулого літа, затягнута в кінотеатр силою маркетингу, який пов'язав його з іншим фільмом, "Оппенгеймер", що вийшов на екрани в той самий час. Як ці два фільми — один про ляльку, інший про фізика-ядерника — злилися в колективній свідомості в єдине ціле під назвою "Барбінгеймер"? Після перегляду "Барбі" мені стало цікаво, чи не можна знайти ключ до розуміння цього зв'язку в останніх моментах фільму. "Барбі" — в певному сенсі стандартна картина про дорослішання, але вона завершується тріумфальним візитом до гінеколога. Цей фінальний момент дивує, а потім збиває з пантелику, наче невдалий жарт, який не влучив у ціль. Хоча причина візиту до гінеколога не пояснюється, фільм, здається, натякає на те, що віднайдене Барбі справжнє жіноче тіло, зокрема вагіна, означає її перетворення на справжню жінку, кульмінацію подорожі. Проте, попри феміністичні наміри фільму, візит Барбі до гінеколога не може подолати глибинне послання глибокої амбівалентності щодо материнства та страху перед жіночим тілом, і саме тому, що ці суперечливі послання не були розглянуті у фільмі, фінальна сцена є такою тривожною. Нам залишається тільки дивуватись, що жінку знову визначає її тіло та його небезпечно потужна здатність народжувати дітей. Фільм піддається силам несвідомих конфліктів щодо материнства і жіночого тіла у фінальні моменти, але з'являються вони від самого початку.

"Барбі" відкривається сценою, яка пародіює початкові моменти стрічки "2001: Космічна одіссея". Як і в тому фільмі, ми бачимо безлюдний пейзаж, навмисно неоднозначний щодо того, чи перебуваємо ми в доісторичному, чи постапокаліптичному часі. У класичному фільмі мавпи граються зі знайденим предметом, що зрештою призводить до конфлікту та вбивства. Предмет є передвісником їхнього власного самознищення. У паралельній сцені "Барбі" злі, негарні маленькі дівчатка вбивають своїх ляльок-немовлят. Оповідач каже, що дівчатка зляться, бо мають лише ляльок-немовлят, з якими можуть гратися; вони змушені вдавати з себе матерів, як і їхні власні матері. Це дивовижне послання ненависті до материнства і до себе. Лють маленьких дівчат на своїх ляльок-немовлят висловлює бажання позбутися своєї материнської ідентифікації. Тіло дівчинки, яке так схоже на тіло ляльки, відкидається, щоб замінити його Барбі, чиє тіло зовсім не схоже на їхні власні жіночі тіла або тіла їхніх матерів. Нам кажуть, що Барбі рятує маленьких дівчаток від необхідності бути схожими на своїх матерів, але таким чином Барбі змінює їхнє ставлення до матері, до себе, до жіночого тіла.

Усі ці складні ідентифікації складають внутрішній світ дитини і є будівельними блоками її психічної структури. Припущення фільму про те, що Барбі пропонує маленьким дівчаткам спосіб відокремитися від своїх матерів, ігнорує багато з того, що ми знаємо про розвиток. Коріння цієї ідеї сягають несвідомих конфліктів щодо материнства та відрази до жіночого тіла, і докази цих почуттів з'являються впродовж усього фільму, наче джек-пот у скриньці. Це виглядає так, ніби кінострічка не може стримати власні конфлікти щодо жінок, всупереч свідомим зусиллям запропонувати глядачу феміністичне бачення Барбі. Насправді гра, яку оригінальна лялька Барбі пропонувала дівчаткам, завжди була проблемою, і не лише через те, як виглядає оригінальна, або "стереотипна", Барбі, але й через те, що гра з Барбі заохочувала до придбання конкретних предметів, таких як її одяг та аксесуари, для побудови її зовнішнього світу. У фільмі гра з Барбі покликана вирішити амбівалентні почуття щодо материнства шляхом заперечення материнської ідентифікації. Ця насильницька сепарація може розколоти свідомість маленьких дівчаток, вивільняючи невирішені вбивчі імпульси проти їхніх матерів і них самих.

У тій частині, що може виявитись спробою компенсувати лють до матерів, також показано складні стосунки між реальною матір'ю та її донькою-підлітком. Депресія реальної матері призвела до того, що вона регресує у фантазії про власні дитячі ігри з ляльками Барбі. Її депресивні почуття перетинають кордон і потрапляють у свідомість Барбі, надаючи поштовх для подорожі Барбі в реальний світ. Разом справжні мати та донька виступають у ролі матерів для Барбі (і всіх інших "Барбі" у "Барбіленді"), допомагаючи їм подолати депресію і відчай, з якими їм усім доводиться стикатися під час подорожі. Це приємна частина фільму, сповнена декламації феміністичних цінностей, а також сильних, успішних жіночих постатей (представлених різними типами жінок, що є в колекції). Але цей процес відбувається в контексті бачення фемінізму у фільмі, в якому жінки ідеалізуються, а чоловіки, як правило, принижуються. Це бачення розділяє жінок і чоловіків на дві групи, що є наслідком того, як попередні процеси розщеплення переважають здатність до психічної інтеграції несвідомих конфліктів. Як і зображення інших жінок у фільмі, ця ідеалізація функціонує для заперечення агресії.

Рут Гендлер, справжня творчиня Барбі та співзасновниця компанії Mattel, зведена до стереотипу. Вона показана як ідеалізована материнська постать, яка живе на кухні в тонах сепії, що викликає ностальгію за дитинством середини століття. Вона наливає Барбі заспокійливий чай і м'яко допомагає їй розібратися у своїх почуттях. Насправді реальна Рут Гендлер протягом десятиліть працювала в Mattel президенткою. На противагу цьому, фільм дозволяє собі пряміше вираження агресії до жінок в образі Мідж, ляльки з комашиним ім'ям [midge — мошка] і коротким каштановим волоссям. Нам розповідають, що Мідж була представлена як вагітна лялька; її вагітність призвела до того, що її виробництво було припинено. Але стрічка ніби не може стримати власну агресію, коли жінка раптом з'являється знову, як привид, щоб стати позаду пана Маттела. Пан Маттел здається наляканим і гирчить на неї: "Я думав, ми тебе позбулися!" Мідж зникає. Пізніше він просить одну з Барбі називати його "мамою". Здається, містера Маттела все ще переслідує привид вагітної Мідж. Дискомфорт змушує його фантазувати про те, що він може позбутися своїх тривог, набувши її материнської ідентичності для себе.

Через увесь фільм проходить прихована тривога щодо жіночого тіла. Коли Барбі нарешті прибуває до Лос-Анджелеса, вона виявляє, що чоловіки витріщаються на неї, відпускаючи агресивні коментарі про її тіло. Барбі зауважує Кену, що відчуває загрозу. Цей вражаючий момент нагадує нам, що жіноче тіло не лише небезпечне для оточуючих. Небезпечно також мати жіноче тіло. На коротку мить відкривається простір, де Барбі та Кен можуть поговорити. Вони можуть уявити щось про досвід одне одного, переходячи на складніший, багатовимірний рівень психічного функціонування. Але Кен відповідає Барбі словами: "Я так не думаю". Пізніше, коли Барбі знову стикається з агресивними чоловіками, вона розв'язує проблему сама, що, можливо, є спробою фільму показати самодостатність жінки. Розумно і наївно Барбі каже чоловікам, що у неї немає вагіни (заради рівності вона також повідомляє їм, що у Кена немає пеніса). Здається, відсутність вагіни убезпечує Барбі від чоловічої агресії. У фільмі жодного разу не розглядаються наслідки відкриття Барбі, що жінки в реальному світі живуть з прихованою загрозою насильства. Цей момент передвіщає фінал фільму, коли візит Барбі до гінеколога, здається, натякає на те, що наявність вагіни означає здатність стримувати і вирішувати свідомі та несвідомі тривоги.

У фінальному епічному конфлікті між Барбі та Кенами ми бачимо, як напад на материнство, який нам показували з самого початку, стає більш масштабним явищем, оскільки він проникає в суспільство. Кен, який відкрив для себе "патріархат", перебуваючи в Лос-Анджелесі з Барбі, повертає його до Барбіленду. До цього моменту Барбіленд був утопічним, нереальним баченням світу, контрольованого успішними жінками, численними ітераціями оригінальної або "стереотипної" Барбі, навколо якої розгортається дія. На противагу цьому, Кени є менш визначеними і, безумовно, менш реалізованими; вони підкорилися домінуванню Барбі. Але коли Кен приносить у Барбіленд патріархат, Кени повстають. Їхній прихований гнів через те, що вони підкорилися пануванню Барбі, виривається назовні. Фільм стає притчею про сучасну суспільну динаміку, в якій феміністичні досягнення зустрічають зворотну реакцію люті з боку групи людей, які вважають, що віддали жінкам надто багато влади.

У цьому конфлікті є момент, коли динаміка могла перейти у щось інше, ніж запекла битва. Барбі втратили контроль над своїм світом. Відносини між двома групами звелися до боротьби за домінування, що ще більше звузило можливості для повноцінної комунікації. Є певна іронія в тому, що в розпал конфлікту саме Кен намагається налагодити справжній зв'язок з Барбі. Він просить її уявити його досвід. Коли Барбі плаче від відчаю, втрачаючи контроль над своїм світом, він запитує: "Що ти відчуваєш?.. Це не весело, чи не так?" Але вона не відповідає. Фільм рухається далі, капітулюючи перед власними нерозв'язаними питаннями, поступаючись місцем хаосу битви та краху складного динамічного мислення.

Дивовижно, як ми протягом усього життя боремося з сильними почуттями до наших матерів, і як ці почуття пронизують суспільство. Сам того не бажаючи, фільм проливає світло на те, як несвідомі почуття до жінок продовжують прориватися у свідомість, визначаючи, як ми ставимося одне до одного, зменшуючи нашу здатність до психологічного розвитку. Феміністична спрямованість стрічки не може подолати те, як вона віддзеркалює ці проблеми, показуючи руйнівну силу нашого амбівалентного ставлення до жінок. Наприкінці, в розпал битви між Барбі та Кенами, одна з Барбі розуміє, як вони можуть повернути свій світ. За її словами, світ Кенів містить насіння власного знищення. Барбі налаштовують Кенів один проти одного і спостерігають, як вони самознищуються. Можливо, це те, що пов'язує ці два фільми, "Барбі" та "Оппенгеймер". Обидва фільми показують нам світи, які містять насіння власного знищення.