Барбі під ЛСД

Візуально "Бідолашні створіння" є свідченням прискіпливої уваги Лантімоса до деталей і його схильності до створення атмосфери, яка водночас є знайомою і абсолютно потойбічною; врешті-решт, стрічка у своїй візуальній мові неабияк посилається на естетичні прийоми Террі Гілліама та Вінсента Мінеллі. Кольорова палітра фільму коливається між приглушеними чорно-білими тонами і різкими контрастами, відображаючи подвійність існування Белли — між життям і смертю, народженням та пробужденням, автономією і контролем.

Операторська робота Роббі Райана, що часто характеризується симетричним кадруванням і повільними, продуманими рухами, додає атмосфери сюрреалізму і часто підкреслює емоційну дистанцію між героями, особливо персонажкою Емми Стоун, та їхнім оточенням. Гумор у фільмі, характерний елемент творчості Лантімоса, часто похмурий і відсторонений. Соціальна незручність загострюється, а персонажі ведуть діалоги у дивно відсторонений спосіб. Це створює відчуття абсурду, що слугує для висвітлення лицемірства та штучності соціальних умовностей. Втім, гумор також ретельно продуманий, і його ефективність залежить від глядацької інтерпретації. Комусь він може здатися похмуро-комедійним, а комусь — шокуючим чи тривожним.

Перформанси, які Лантімос витягує зі своїх акторів, додають фільму ще більше переваг, оскільки "Бідолашні створіння" — кіно суто акторське, незважаючи на домінантну присутність естетики стимпанку разом з тотальним переосмисленням вікторіанської епохи. Стоун створює, певно, найбільш сміливий образ у своїй кар'єрі, орієнтуючись у складнощах персонажки, яка є водночас інфантильною і жіночною. Не менш переконливим є образ доктора Годвіна Бакстера у виконанні Віллема Дефо, який коливається між образом розбещеного батька, травмованого чоловіка і маніакального ляльковода — такий собі доктор Франкенштейн, якій у своїй меті пізнання людського, в першу чергу жіночого, тіла вийшов за межі дозволеного.

У центрі "Бідолашних створінь" — дослідження питання про здатність жінки до вибору. Про те саме була і менш переконливий та наскрізь комерційний фемексплуатейшн "Барбі" Грети Гервіг. Воскресіння Белль позбавляє її минулого, а разом з ним і здатності робити усвідомлений вибір щодо свого життя. Її існування, спочатку продиктоване примхами доктора Бакстера, піднімає глибокі етичні питання про згоду та право жінки над агентністю над власним тілом. Лантімос підштовхує глядачів до незручних запитань про те, якою мірою суспільство, наука та окремі люди в нашому житті мають право формувати нашу долю.

Тема ідентичності також займає центральне місце в фільмі. З розумом дитини в тілі жінки, боротьба Белли за розуміння свого місця у світі стає гострою метафорою універсального прагнення до самопізнання. Фільм ставить під сумнів роль пам’яті та минулого досвіду у формуванні нашого відчуття себе. Без якоря спогадів ідентичність Белли стає крихкою, підвладною впливам і бажанням тих, хто її оточує, в першу чергу чоловіків, які щосили бажають узяти над нею контроль.

Сила Белли полягає в її непохитній відмові від того, щоб її визначали інші. Вона відкидає суспільні очікування, приймаючи свою сексуальність і незалежність з освіжаючою відсутністю сорому. Це самовизначення є найпотужнішим посланням фільму. Непокора Белли стає закликом до всіх людей торувати власний шлях, незважаючи на суспільні обмеження.

Фільми Лантімоса часто містять потужний соціальний коментар, і "Бідолашні створіння" не є винятком. Фільм сатирично висміює умовності тропу божевільного вченого, водночас критикуючи патріархальні структури, які диктують жіночі ролі та тіла. Дія фільму відбувається у умовну вікторіанську епоху, час великого наукового прогресу та жорстких соціальних норм, що слугує ідеальним тлом для цього коментаря, хоча його теми залишаються резонансними і в сучасному суспільстві, де досі деякі країни (мусульманські зазвичай) сприймають жінок гірше за тварин.

Образ доктора Бакстера втілює патерналістські настрої того часу. Його контроль над тілом і розумом Белли подається як науковий тріумф і як особиста власність. Критика фільму поширюється на ширші суспільні очікування щодо відповідності жінок певним ролям, оскільки від Белльїи очікують, що вона буде слухняною донькою, дружиною та об'єктом бажання, незважаючи на усі унікальні обставини ії народження.

Фільм Лантімоса заглиблюється в моральні наслідки наукового прогресу. Прагнення доктора Бакстера перемогти смерть і перекроїти життя говорить про одвічне людське захоплення грою в Бога. Фільм спонукає глядачів замислитися над етичними межами наукових експериментів і потенційними наслідками нестримних амбіцій. Воскресіння Белли, будучи дійсно медичним дивом, водночас є трансгресією, яка кидає виклик природному порядку і ставить питання про межі людського втручання у життя та смерть, тим паче коли згоди на те щоб стати об'єктом експерименту Белла, звісно, не давала.

Фільм не пропонує простих відповідей, але натомість представляє складнощі наукової етики в нюансованому світлі. Він заохочує до діалогу про відповідальність, яка приходить зі знанням і владою, а також про те, що науковий прогрес може бути як корисним, так і руйнівним, особливо у світлі фіналу, у якому Белла сама перетворюється на особистість, захоплену системою влади медицини. Ії суб'єктність виглядає лише як повторення долі Годвіна. І бідолашними створіннями у фільмі так чи інакше стають усі, хто стикається з Беллою, для якої шлях самовизначення та самопізнання, в тому числі через прийняття соціалізму, може закінчитися вельми трагічно.