10/12/18

Приходи із заріччя балакучості, трясучи нею над стравами, які готуються,

промайне між пальців та вихлебне задаючи наперед координати як сприйняти,

відламавши із середини замерзле тісто, виколочуючи, озирнувся і

його оточила хмара силенна людей, розмістивши солдатів новостворених, він би не

сказав їм, не насмілився дорікнути їм у справжності, під п’ятою закриваючи

позначки на люку, кутніми зубами не потрапляючи на посадкову смугу все,

що могло чи не могло відбутися не є знаком, не є проговореністю образу у

серпанку сну нудотного, безглуздо, з людьми проводити певну пору року, вигризаючи

солодку вату до останньої кістки на шиї чи за плечима, до яких ще дістатись,

вигризаючи бруд залишків і випльовуючи на покриту воском підлогу, всю красу

підведену за нитку, висмикнуту та прив’язану до вух і до ніг, що ліплять байдуже

фігуру за фігурою, у піч до згорання, до обвуглених у сажі трупів, захлинулись у

слині, відступають на стількох ногах, на скількох їм не ходити, навіть не піднятись, простуючи у заіржавілі пальці від стискання покрились чиряками, всоте каже, всоте і без зміни наголосів, покриває рядном те, що має за правду, який я, голосний, заклятий у одному

й тому ж часі, ходжений, згладжений, розніжений сердечними подругами, у вік їм

у крик їм осліп без умислу, нащо, розплітається те, що так дбайливо збиралось докупи

і майже не чути відлуння все ще буркотить у заставлених домівках, не вийшов із зшитого

саду посадженого, де приймали і розвідували важкістю тіла, яке все без залишку

поглинало тінню спекотною і їх розмірені кроки, їх виміряні до краю кроки, звідки пішов і у,

що поспішав вдягтись і у що поспішав прийняти, неначе все вирішуються, якщо

скувати напрям погляду відвернувши увагу настільки щоби тут і зараз його запідозрили,

знав, вимазування себе пензлем розвівши достатньо фарби прокарбовуючи, перекарбовуючи

на таці себе нема, і себе не може відтворити, тільки звішано рот у паніці,

не зупиняє його ніщо від говоріння, їх зручність та їх розташування одні від одних

на безпечній для падіння відстані, я не сказав би що бачив, коли бачив все, і те, що

вони берегли притуляючи до відкритих, позбавлених одягу частин, обдурюючи

себе відчуттям захищеності, словесної заточеності камероспускання гачків із кров’ю

на мовчазні, піддаючись без натиску, розв’язуючи та виливаючи гній тлумачення, у

кімнаті на видноті, за товстою стіною, що розсипається від дотику мізинця, у червоні

губи пересміяти, хоч би сказала від імені вивернутого нутра до згадки, у гарячу воду,

у ній бачить передзвін, бавиться хлопчик у кості, заридає раптово і шукатиме частину,

яка нікуди не котилась та не вислизала навіть з його рук, тільки матір зачинивши його від

можливої грози, від можливо вибирання назовні, світлом розламує велетенський ліхтар

почорнілий та запилючений у комірчині, не сказав їм нічого, хай груди їх тяжітимуть

ще сильніше до основи, нижче землі та нижче за те, куди падають, підбираючи бранців

напівмертвих на полі бою, вони ж залишаться недоторканими знероджуючи і місце,

куди впали, і лежали без свідомості, побажав би кращої смерті, але ж і затерпле лице

не здатне виразити ні радості, ні смутку, чи навіть відрази поверх їх слова, що пестить

несміливих, тонкими та порваними закінченнями, не перейти їм зруйнований міст, слабкими

шприхами пересуваючись аби впасти на спину морському мешканцю, який вселяє довіру,

та насправді найшвидше доставить у місце призначення, не відтягуючи жодної миті,

не надаючи спроби себе порятунку, повні легені переросли корінням, годувати хижих

котів, наглядають, спочинь же у затінку, де навпомацки знатимеш, коли прийти, коли під

деревом сидітиме твій родич, пред’явивши тобі спомин, не твій, і не його, до якого заривши

долоню глибше в кишеню витягатимеш шматки розбитого скла та вапна, усе, що приніс

із собою підстеляючи коням у морозну ніч за ліс, все далі і далі аби не впізнав, аби не зловив

говорінням безсторонніх звуків, передаючи шипшину із вуст у вуста встромивши у білу стелю