Оригинал материала
Проблема ШІ та науковий оптимізм Вінстона Черчилля
У наш час люди реагують на питання природи свідомості та фактора штучного інтелекту так, як попередні покоління реагували на питання природи виникнення життя на Землі та життя поза Землею на початку XX століття. На таку думку наштовхує есе Вінстона Черчилля "Are There Men on the Moon?", де автор, розмірковуючи над питанням про позаземне життя, змушений дивитися на проблему крізь призму своєї епохи, де ставлення до екзопланет, астробіології мало філософський, ніж інженерний характер, як у нас зараз.
Унікальність роботи Черчилля полягає в тому, що він пише не стільки про науку, щоб зацікавити астрономів-аматорів, скільки для громадськості, пропонуючи метод наукового оптимізму поширити на особистісне ставлення до питання про позаземне життя. Це робить його роботу глибоко гуманістичною і навіть філософською. Мова оповіді Вінстона аналітична, що контрастувало з іншими його роботами про живопис і раннє життя, і хоча його стиль висував на перший план наукову серйозність, за якою, тим не менш, ховався доленосний погляд на питання.
Нашим завданням у XXI столітті є створення методу, теж заснованого на науковому оптимізмі, але, у свою чергу, чутливого до реальних ризиків, які криються за блискучою технологією ШІ. Справжній письменник, як колись сказав семіотик Ю. Лотман: "нагадує прилад, що вимірює потрясіння землі". А методичність часто визначають як спосіб мислення культурної людини.
Вінстон Черчилль, звісно, був безперечно людиною з культурним і навіть вправним способом мислення. Це пояснюється різнобічністю його особистості. Адже людина, яка не володіє таким мисленням, навряд чи зможе поєднувати живопис, письмо і громадську діяльність, зводячи їх в єдиний образ і стиль життя.
У житті Черчилля як аристократа велике значення мала філософія відпочинку і збереження себе. Здається, це була не просто частина життя, а умова для нього. У сьогоднішньому часі нам здебільшого бракує саме філософії відпочинку. Людина на дозвіллі може читати, малювати, але вона робить це у відриві від принципу збереження. Це безпосередньо впливає на індивідуальність її особистості, визначаючи, в якому стані людина бачить і вирішує проблеми сьогодні.
Громадськість XXI століття стурбована питанням зміни для людини моделі життя. Дискусії навколо того, чи може людське життя бути повноцінним, якщо віддати написання будь-яких текстів, від вибачальних записок до відповідей на емоційні моменти в листуванні, штучному чату для генерації? Противники підкреслюють уміння створювати текст у різних стилях як головний показник цивілізованості людини. Адже ступінь уміння володіти стилями і нюансами письма часто може говорити про походження, традиції мови і багато іншого. ШІ це знищує одномоментно. Адже один раз людина довірить йому написання, хай навіть незначної листівки, згодом це переростає в поневолення простого обивателя лінню і залежністю від ШІ.
Раніше вибачальні записки, емоційні особисті листи письмово допомагали відпрацьовувати соціальні сценарії: як вибачитися, як пояснити конфлікт, як висловити вдячність. Але далеко не новина, що молоде покоління відчуває сьогодні підвищену соціальну тривогу і часту самоізоляцію, яка переростає у відсутність пристрасті до спілкування. На поколіннєвому рівні це посилює розрив суспільних традицій і ставить у таких суворих умовах питання про унікальність людської особистості. І коли ШІ примітивізує і стирає стилі спілкування, сформовані в межах традицій, культура втрачає свою неповторність, поступаючись місцем уніфікації.
Тепер черга розглянути епоху, в якій жив Черчилль. Епоха кінця XIX — початку XX століття. Це час, коли покоління, виховане у чуттєвому світі релігії, вікторіанської моралі, знайомилося зі світоглядом своїх дітей і онуків. Світ яких уже обертався навколо уявлень про ранню космічну еру, що переходила з меж науки і університетів у попкультуру. На тілі поколіннєвої антропології це знову залишило екзистенційне питання про унікальність. Колишній релігійний порядок почав конфліктувати з попкультурою на рівні уяви поколінь. Космос перестав бути системою і став безкінечністю, майже як Бог.
Черчилль пише про припущення життя всередині, за хмарами газу, на Венері. Така теорія справді була поширена у XX столітті, достатньо хоча б згадати популярну радянську казку "Незнайко на Місяці", де головний герой подорожує всередину Місяця, де йому відкривається цілий світ розумних істот.
Образ прихованого світу — це спроба людини з сильної християнської культури XIX століття дивитися на науковий світ XX століття. Християнин приймає теорію прихованого світу за хмарами газу, щоб, з одного боку, не відставати від нового світогляду, а з іншого — мати причину відмовитися від прийняття безкінечності Всесвіту. Людина ніби приймає новий світогляд, не заглиблюючись у нього, тим самим зберігаючи свою цілісність.
Але глибина особистості не зникла, вона перейшла в інші регістри. Так само як розвиток космології перейшов із філософської теми в інженерію. Але людина вікторіанської моралі XIX століття в межах свого активного життя може і не застати цей перехід. Головне гуманістичне послання есе Вінстона Черчилля про космос — це визнання людської обмеженості. Фрагмент, де Черчилль розмірковує про перспективи міжпланетних подорожей, у дорозі до яких люди витрачатимуть десятки років свого життя, наштовхує на такі думки: людина не повинна ламати себе ортодоксально, відмовляючись від прогресу або повністю розчиняючись у ньому. Людина повинна плавно простягати цілісну нитку історії наступним поколінням.
У випадку ШІ головний страх не в тому, що людина втратить традиції, які роблять її комунікацію унікальною, а в тому, що вона надорвется у спробі зберігати і вже не зможе передати наступним поколінням еволюційний принцип пристосовуватися. Це відірве людину від природи, і тоді її вже не врятують жодні традиції.
«Якщо ми достатньо егоцентричні і віддамо перевагу запереченню, що будь-які з них підтримують життя, ніхто не зможе довести, що ми помиляємося. Але я, наприклад, не настільки вражений успіхами нашої цивілізації, щоб вважати, що ми — єдине місце в цьому величезному Всесвіті…» — уривок з есе Вінстона Черчилля, 1942.
Однак давайте ж розглянемо і реальні, справедливі небезпеки. Противники ШІ декларують загрозу, що стандартизація тексту збіднює зовнішні прояви ідентичності. Проблема полягає у зникненні локальних традицій письма через впровадження стандартизуючого ШІ у сучасні месенджери. Розмірковуючи над проблемою, доречно згадати, що, коли Черчилль у своїх роздумах сумнівався в унікальності розуму як явища, він ні на мить не засумнівався в унікальності людського розуму перед гіпотетичними розумними істотами у Всесвіті. Адже різноманіття багато в чому посилює умову для унікальності, а не зменшує її. Така точка зору тримає аргумент за різноманіття форм.
Навіть сьогодні багато хто боїться, що відкриття факту поширеності розуму у Всесвіті порушить наше розуміння самих себе. Але приклад Черчилля показує протилежне: людство може стати частиною більшої картини світу завдяки парадоксу — чим більше інших існує, тим більше ти будеш відрізнятися, але також тим більше ти будеш схожим.
По суті, парадокс представляє нам важливу гуманітарну істину: унікальність не зводиться лише до різноманіття форм. Різні культури за тисячоліття сформували цінності, які допомагають традиції виживати навіть в умовах уніфікації ШІ. Наприклад, стимулюють перевагу живого спілкування замість листування. Так само, як у часи становлення масових медіа люди об’єднувалися у великі субкультури, так і за ШІ людство може прийти до більш локальних, ізоляціоністських суспільств. В історичній перспективі це сформує нові форми взаємодії і емоційну стійкість перед ШІ.
Механізм можна уявити так: локальні спільноти на тлі проблеми ШІ посилюють особисту відповідальність за висловлювання. Що веде до зміцнення інституту репутації, частково вирішивши проблему, описану Аласдером Макінтайром. Проблему маніпулятивної комунікації на тлі емотивізму, що заперечує будь-які моральні підстави, що призводить не до цілісного діалогу, а до прагнення впливати на почуття іншої людини.
Посиливши роль особистісної відповідальності за слово у вузькому суспільстві, основний акцент буде зміщено на посил, а не на емоційний вплив. Людина стане цінністю, а не інструментом. Унаслідок цього людське слово залишиться унікальним і впливовим, і на тлі ШІ зокрема. А аргумент, що це може призвести не до відродження універсальних чеснот, а до нових замкнених світів із власною істиною, лише більше утвердить унікальність в умовах різноманіття. Однак це трохи інша історія…
Загалом несправедливо ставити хрест на складній історії людської цивілізації. Адже поки ми несемо відповідальність за наші слова, ми все ще суб’єкти історії. Вінстон Черчилль як письменник показує приклад мислення: поважати, але не зациклюватися на формі, а головним чином зберігати суть. Кумедно згадати легенду, що Вінстон одного разу виліз на драбину в домі свого друга, щоб перемалювати мишу на картині копії Рубенса. І, звісно ж, у себе вдома він ніколи б не дозволив рамі з невідповідного матеріалу зіпсувати нову суть картини, яку він через місяць після малювання захотів підправити. Адже як лідер консерваторів Черчилль розумів, що коли примітивізується суть, тоді зникають традиції. Коли ж примітивізується форма, це ознака адаптації перед новими викликами.